fbpx

Визнання недійсним припиненого договору

Чи може суд визнати недійсним договір, який раніше розірвали сторони? Вказане питання завжди було дискусійним, як для практикуючих юристів, так і для суддів. І це не дивно, адже, логічно, що з розірванням договору фактично припиняються зобов’язання між його сторонами. В свою чергу, відсутність зобов’язань, зумовлює відсутність предмету спору, а отже і не можливість визнання договору недійним в судовому порядку. Таку правову позицію висловив ВСУ ще в 2015 році за наслідками розгляду справи №918/144/15.

Втім, ВП ВС розглядаючи вказану правову проблему вирішила відійти від позиції своїх попередників та сформувала нову практику правозастосування.

Під час розгляду господарської справи №905/1227/17 судді ВП зазначили, що правові наслідки недійсності значно відрізняються від таких, що настають у разі розірвання договору. Так, недійсний договір не створює жодних юридичних наслідків, крім тих, що пов’язані з його недійсністю, з моменту його укладення (ст.216 ЦК). Водночас, нікчемний правочин або правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення (ст.236 ЦК). Щодо розірвання, то тут зобов’язання сторін припиняються на майбутнє (ст.653 ЦК). І при цьому цілком можливо, що певні правові наслідки договірних правовідносин між сторонами можуть бути й після розірвання договору, наприклад обов’язок повернути майно та/або кошти отримані за таким договором. Тому вважаю, що цілком обґрунтовано в цій ситуації судді побачили виключну правову проблему.

На думку ВП вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов’язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин. Розірвання сторонами договору, виконаного повністю або частково, не позбавляє сторони права на звернення до суду з позовом про визнання такого договору недійсним. Так само не перешкоджає поданню відповідного позову закінчення строку (терміну) дії оспорюваного правочину до моменту подання позову.

Слід відзначити, що хоча рішення ВП нібито й поставила крапку в цьому питанні, однак спірність його від цього анітрохи не зменшилася, адже, в окремій думці четверо суддів, не погодились із прийнятим рішенням, і підтримала правову позицію, викладену ВСУ у 2015 році.

Коротко зазначу, що аргументація незгодних ґрунтується на підході ЄСПЛ, згідно якого, в процесі тлумачення поняття «спір про право» йому слід надавати сутнісного, а не формального значення.
Отже, враховуючи наявність цілком аргументованої окремої думки, неоднозначність правозастосування продемонстрованою ВП в 2018 році дає підґрунтя для висновку, що спір в цьому питанні ще не закінчено.

2020-07-21T13:40:42+03:00
Call Now Button