fbpx

Кваліфікації кримінального діяння Верховним Судом України

21 червня у сонячній Одесі пройшов II літній форум ААУ з кримінального права та процесу «Золотий Дюк», на якому, вже традиційно, відбулося обговорення останніх змін законодавства та актуальних питань в юридичній практиці.

Серед спікерів, які ділилися досвідом з учасниками заходу, був старший партнер та адвокат адвокатського об’єднання «Жованник і партнери», кандидат юридичних наук Євген Гілін. У своєму виступі він приділив увагу актуальним питанням та аналізу практики Верховного Суду України щодо практичних аспектів кваліфікації.

У цій статті наведені основні тези постанов Верховного Суду України з питань кваліфікації кримінально карних діянь, які були розглянуті Євгеном на виступі.

Постановою Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 26.04.2018р.визначено критерії правомірності необхідної оборони.

Кваліфікуючи діяння особи за ст.118 КК України (умисне вбивство при перевищенні меж необхідної оборони), слід пам’ятати, що обов’язковою ознакою суб’єктивної сторони злочину, передбаченого ст.118 КК України є мотив діяння – захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.

Відповідальність настає лише у випадку перевищення особою, яка захищається, меж необхідної оборони.Критеріями визначення правомірності необхідної оборони є наявність суспільно небезпечного посягання, його об’єктивна реальність, межа захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, та шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.

Важливо, що у випадках встановлених частиною 5 статті 36 КК України (напад озброєної особи, групи осібта відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення) такої межі взагалі не існує (аж до позбавлення посягаючого життя).

Постанова Верховного Суду України від 28.05.2015 р. акцентує увагу на тому, що спричинення умисного тяжкого тілесного ушкодження (стаття 121 КК) є злочином із матеріальним складом і змішаною формою вини.

Слід звернути увагу, що вчиняючи умисний злочин із матеріальним складом, особа інколи приводить у рух певні сили, які поза межами її волі тягнуть настання додаткових більш тяжких, небажаних наслідків. Ці наслідки, які перетворюють простий склад у кваліфікований, інкримінуються особі лише за умови встановлення щодо них (наслідків) необережної вини.

Складність об’єктивної сторони цього злочину полягає в тому, що передбачене законом умисне діяння спричиняє два різні похідні наслідки, які знаходяться у необхідному причинному зв’язку між собою.Первинний з них (найближчий) – тяжкі тілесні ушкодження (обов’язкова ознака об’єктивної сторони). Вторинний (віддалений) –смерть потерпілої особи (кваліфікуюча ознака).

Суб’єктивна сторона злочину виражається в умислі (прямому чи непрямому), а стосовно другого (кваліфікованого) наслідку – тільки в необережності (самовпевненості чи недбалості).

Суд звернув увагу, що винувата особа має відповідати за той результат (шкоду), який фактично було заподіяно, – умисне заподіяння тяжких ушкоджень. Що стосується смерті потерпілого, то її настання на боці винуватої особи мається лише необережна форма вини, бо хоча вона і не бажала цього настання і навіть свідомо не допускала його настання, але повинна була і могла передбачити, що внаслідок її злочинних дій може настати і такий наслідок, як смерть потерпілого.

Постанова Верховного Суду України від 24.11.2016р. звертає увагу на те, що ст. 190 КК України (шахрайство) не вимагає, щоб особа, яка вводиться в оману при вчиненні шахрайства, і потерпілий від цього злочину (тобто той, кому заподіюється майнова шкода) збігались.

До суб’єктів обману при вчиненні шахрайства належать не лише власники, а й інші особи, уповноважені на вчинення юридично значущих дій стосовно майна. Введення таких осіб в оману дає підстави говорити про опосередковане вчинення шахрайства.

Для кваліфікації скоєного за ст.190 КК не має значення рівень витонченості обману, ступінь обачності або, навпаки, легковажності потерпілого.

Важливо, щоб потерпілий не усвідомлював факту застосування щодо нього обману, щоб обманні дії винного були ефективними в аспекті успішного заволодіння чужим майном (правом на нього).

Добровільність передачі майна має умовний (уявний) характер, адже насправді дії зазначених осіб щодо передачі майна чи права на нього зумовлені тим, що вони введені в оману.

Якщо передачі обвинуваченій грошей передувала заява потерпілої до правоохоронних органів, зроблена нею із метою викриття протиправних дій обвинуваченої, то ця обставина не виключає наявності в цьому випадку добровільності передачі майна як однієї з ознак складу злочину «шахрайство».

В постанові Верховного Суду України від 21.01.2016 р. визначено що норми, передбачені ст. 289 та 190 КК України, у разі встановлення факту заволодіння транспортним засобом співвідносяться як спеціальна і загальна.

Завжди повинна застосовуватися та норма, яка охоплює з найбільшою повнотою всі фактичні ознаки вчиненого діяння: вона має перевагу перед нормою, яка передбачає лише частину того, що вчинив злочинець.

За вчинення обвинуваченим незаконного заволодіння транспортним засобом, у тому числі шляхом обману або зловживання довірою потерпілої особи, застосуванню підлягає спеціальна норма кримінального закону – стаття 289 КК, яка має перевагу над загальною нормою кримінального закону – статтею 190 КК, а тому належить застосувати спеціальну норму кримінального закону.

В постанові Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від 08.05.2019 р. висловленапозиція щодо особливостей кваліфікації хуліганських дій із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень.

Відповідно до ст.296 КК України хуліганство – це грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

За ч.4 ст.296 КК кваліфікуючою ознакою є вчинення злочину з використанням знарядь, спеціально пристосованих або заздалегідь заготовлених для нанесення тілесних ушкоджень (вогнепальної або холодної зброї тощо).

Суди першої та апеляційної інстанції в судових рішеннях не зазначили за якими ознаками знаряддя вчинення злочину були визнані предметами, спеціально пристосованими для нанесення тілесних ушкоджень.

Крім того, не надано оцінки тому, що обвинувачені діяли з особистих неприязних стосунків щодо потерпілих. Не зазначено в рішеннях в чому саме виражається в діях обвинувачених кваліфікуюча ознака як особлива зухвалість,та в чому виразився хуліганський мотив.

Постанова Верховного Суду України від 18.04.2018 року справа №569/1111/16-к, акцентує увагу на тому, щопроникнення як кваліфікуюча ознака розбою (ч.3 ст.187 КК України) передбачає, що особа потрапила у житло, інше приміщення чи сховище незаконно, тобто за відсутності права перебувати в місці, де знаходиться майно (всупереч волі законного володільця, шляхом обману, за відсутності визначених законом підстав чи на порушення встановленого законом порядку).

При вирішенні питання про застосування кваліфікуючої ознаки «проникнення у житло, інше приміщення чи сховище за ч.3 ст.187 КК вирішальне значення мають режим доступу до приміщення (вільний/обмежений) під час вчинення розбою танаявність у особи умислу на незаконне входження (потрапляння) до приміщення або незаконне перебування в ньому з метою заволодіння чужим майном.

Постанова Верховного Суду України від 19.11.2018 року розкриває детально за яких підстав наявнакваліфікуюча ознака «сховище».

Так, огороджена територія, у тому числі приватного домоволодіння, може бути віднесена за своїми ознаками до поняття «сховище», виходячи з характеру огорожі (розміру, конструкції, цілісності тощо), наявності інших пристосувань, засобів (охорони, сигналізації, собак, освітлення, засувів, гачків, замків на воротах і хвіртках тощо), які об’єктивно перешкоджають вільному доступу сторонніх осіб, а також інших ознак, які дозволяють ідентифікувати вказану територію як таку, що має призначення постійного або тимчасового зберігання матеріальних цінностей (тобто є сховищем).

Право на недоторканість житла захищають норми передбачені ст.162 КК України (порушення недоторканності житла). В постанові Верховного Суду України від 24.03.2016 р. зазначено, що для кваліфікації діяння за ст.162 КК не має значення законність/незаконність володіння предметом злочину (житлом чи іншим володінням особи. Встановлення законності чи незаконності фактичного володіння особи житлом чи іншим володінням знаходиться поза межами диспозиції статті 162 КК.Не допускається проникнення до житла чи до іншого володіння особи, проведення в них огляду чи обшуку інакше як за вмотивованим рішенням суду.

Слід звернути увагу, що до іншого володіння особи належать транспортні засоби, земельні ділянки, гаражі, інші будівлі чи приміщення побутового, службового, господарського, виробничого чи іншого призначення тощо, які знаходяться у володінні особи, незалежно від його призначення і правового статусу.

При перевищенні влади або службових повноважень працівником правоохоронного органу із застосуванням або погрозою застосування насильства дії слід кваліфікувати за ст. 365 ч.2 КК України.

Згідно з постановою Верховного Суду України від 05.12.2018 р.  об’єктивна сторона злочину, передбаченого ч.2ст.365 ККУ, вичерпується самим фактом вчинення дій, які явно виходять за межі наданих працівнику правоохоронного органу прав чи повноважень, і містять принаймні одну з ознак, визначених у ч.2 ст.365 ККУ, – супроводжуються насильством або погрозою застосування насильства, застосуванням зброї чи спеціальних засобів або болісними і такими, що ображають особисту гідність потерпілого, діями, за відсутності ознак катування

Заподіяння наслідків у вигляді істотної шкоди в розумінні пункту третього примітки ст. 364 КК не є обов’язковою умовою для кваліфікації дій особи за частиною другою ст. 365 КК.

При кваліфікації діяння за ст. 366 КК України (службове підроблення) необхідно застосовувати позиції висвітлені в постанові Верховного Суду України від 09.07.2015 року .

Так, документ має бути складено, видано чи посвідчено відповідною особою в межах її професійної чи службової компетенції за визначеною законом формою та з належними реквізитами.Важливо, щоб зафіксована в такому документі інформація повинна мати юридично значущий характер – підтверджені чи засвідчені нею конкретні події, явища або факти мають спричиняти чи бути здатні спричинити наслідки правового характеру у вигляді виникнення (реалізації), зміни або припинення певних прав та/або обов’язків. Невідповідність документа хоча б одному з наведених критеріїв перешкоджає визнанню його офіційним.

Таким чином, аналіз практики Верховного Суду України дозволяє вирішити складні питанні кваліфікації кримінального діяння та побудувати ефективну лінію захисту під час досудового та судового провадження.

2019-06-26T16:26:09+03:00
Call Now Button