fbpx

Компенсація витрат на правову допомогу: сучасні правові тенденції

«У будь-якому правовому суспільстві адвокату відведено особливу роль; його призначення не обмежено сумлінним виконанням свого обов’язку у межах закону. Адвокат має діяти в інтересах права в цілому так само, як і в інтересах тих, чиї права і свободи йому довірено захищати; не лише виступати в суді від імені клієнта, а й надавати йому юридичну допомогу у вигляді порад і консультацій.

У цьому зв’язку на адвоката покладено цілий комплекс зобов’язань як юридичного, так і морального характеру, в тому числі та перед суспільством, для членів якого існування вільної незалежної професії поряд з додержанням правових норм є найважливішою гарантією захисту прав людини перед державною владою та іншими інтересами суспільства» –
так визначена суть професії адвоката в Загальному кодексі правил для адвокатів країн Європейського Співтовариства, прийнятого у Страсбурзі в жовтні 1988 року.

Адвокатська діяльність включає в себе:

  • надання правової інформації, консультацій і роз’яснень з правових питань;
  • правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави;
  • складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру;
  • представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту, порядок обчислення і сплати якого визначаються за домовленістю з клієнтом.

З 15.12.2017 в усі процесуальні кодекси були введені відповідні статті з метою унормування відносин між суб’єктами, які потребують юридичного супроводу, та адвокатами. Так, за існуючого правового регулювання у сторін є можливість відшкодувати понесені на правову допомогу витрати (у разі доведення власної правоти у спорі). При цьому, норми зазначених статей спрямовані саме на захист прав та інтересів позивачів, а не адвокатів. Встановлена на законодавчому рівні можливість позивачів отримати відшкодування понесених витрат на правничу допомогу сприяє нормальному розвитку галузі, дозволяє учасникам судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, даючи при цьому таким особам законне право сподіватись на повне або часткове відшкодування понесених витрат у разі доведення власної правової позиції.

Такі ж можливості для позивачів відображені у пункті 14 Рекомендацій Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо шляхів полегшення доступу до правосуддя № R (81) 7 яким передбачено, що, за винятком особливих обставин, сторона, що виграла справу, повинна в принципі отримувати від сторони, що програла відшкодування зборів і витрат, включаючи гонорари адвокатів, які вона обґрунтовано понесла у зв’язку з розглядом. Чинне процесуальне законодавство містить конкретні вимоги до доказів, якими підтверджується обсяг наданої правової допомоги, а також критерії, якими необхідно керуватись при визначенні розміру гонорару. Разом з тим, не дивлячись на високі професійні, моральні та загальнолюдські вимоги, які ставляться до адвокатів, коли справа доходить до компенсації витрат на правову допомогу надану адвокатами одній зі сторін процесу, національні суди чомусь знецінюють виконану адвокатом роботу і, як правило, зменшують або взагалі відмовляють у розподілі судових витрат з оплати професійної правничої допомоги.

Найпрогресивнішими в цьому питанні є суди адміністративної юрисдикції, які формують позитивну для адвокатів – переможців та їх клієнтів практику.
Чого не можна сказати про суди цивільної юрисдикції (особливо першої інстанції), які дуже неохоче прислухаються до доводів сторони, яка добилась справедливості по суті спору та вимагає такої самої справедливості в питанні розподілу витрат на правову допомогу.

Так, у справі, яку супроводжують адвокати нашого об’єднання, суд першої інстанції відмовив у розподілі додаткових судових витрат з оплати професійної правничої допомоги за заявою адвоката позивача. Мотиви відмови зводились до того, що «…у разі стягнення таких витрат відбудеться порушення права власності відповідача. Оскільки, якщо суд при розв’язанні питання про розподіл судових витрат на правничу допомогу не достатньо розгляне особливості справи та не встановить баланс між інтересами сторін, внаслідок цього змусить відповідача нести надмірний індивідуальний тягар. В такому випадку відбудеться порушення Статті 1 Протоколу №1 (захист власності) Європейської Конвенції з прав людини». В даному прикладі, суд першої інстанції не навів жодного обґрунтованого висновку про не співмірність витрат на правову допомогу складності справи та підстави, з яких він відмовив у компенсації цих витрат коштом відповідача, хоча б у зменшеному розмірі.

Сподіваємось, що суд апеляційної інстанції прийме до уваги наші доводи та винесене у цій справі рішення, яке відповідатиме сучасним правовим тенденціям та закріпить можливості учасників судових процесів залучати для захисту свої прав кваліфікованих адвокатів, з перспективою повного або часткового відшкодування понесених витрат на оплату їх допомоги.

2021-03-29T17:52:40+03:00
Call Now Button