fbpx

Дружньо-транспортна пригода або як клієнти стають друзями

Адвокатське об’єднання «Жованник і партнери» має в роботі зі справами своїх клієнтів єдиний принцип: успіх – стовідсоткова відповідність досягнутого результату очікуванням клієнта. Очікування клієнта – головне, з чим ми працюємо. Хоча буває і таке, коли клієнти бажають “зірку з неба”, яку з об’єктивних причин неможливо “дістати”, а витрати на таку спробу не будуть варті отриманого результату.

Вдячні клієнти, чия доля безпосередньо залежала від успіху справи, часто стають нашими друзями. Так було і зі мною, коли я отримав звернення від чоловіка, який в 2012 році на своєму авто скоїв наїзд на потерпілу та завдав їй тяжкі тілесні ушкодження.

Очікування клієнта та постановка задачі

Здавалося б, що такого особливого може бути у подібній справі з ДТП? Але суть звернення полягала в тому, що вже був вирок суду першої інстанції, який з очевидних причин не задовольняв обвинуваченого та його батьків. Ще б пак, адже клієнта було взято під варту в залі суду. І там його захищав інший адвокат. Він разом із клієнтом представив свою позицію так: відмова від визнання вини та завданої шкоди при всій очевидності скоєного правопорушення, яке було кваліфіковано за ч. 2 ст. 286 УК України.

Потерпіла сторона, зрозуміло, не отримавши компенсації, як і сторона обвинувачення – прокурор, яка не отримала зізнання при очевидних обставинах злочину, дуже завзято та яро відстоювали свою позицію на засіданні суду. Вони наполягали на реальному покаранні обвинуваченого у вигляді позбавлення волі в установі закритого типу.

Суд першої інстанції призначив покарання у вигляді трьох років позбавлення волі без застосування умовно-дострокового звільнення. Хоча стаття передбачала такий розвиток подій. Тоді до мене через спільних знайомих звернулись батьки обвинуваченого.

 Наша позиція

Звісно, найперше мене здивувала тактика клієнта в місцевому суді. Через неї справа потрапила до апеляційного суду з певним набором доказів, заяв і позицією обвинуваченого щодо відмови визнання своєї вини та матеріального відшкодування. Вироком суду це все було зафіксовано та надано належну оцінку.

Ми повністю змінили тактику захисту. По-перше, з’ясували, що обвинувачений в дійсності розуміє свою вину і не заперечує проти її публічного визнання. Але через хибну позицію свого попереднього адвоката, він все заперечував, вважаючи, що іншої стратегії захисту просто не існує. Ми мали якось органічно змінити цю позицію, заявлену на суді першої інстанції, і так само органічно донести нову позицію вже до апеляційного суду.

Зробити це було складно, адже неподання доказів до винесення вироку має бути аргументовано об’єктивними причинами. Для того, щоб обґрунтувати зміну позиції обвинуваченого в суді апеляційної інстанції ми:

  • Отримали письмові рекомендації “заднім числом” не визнавати свою вину від попереднього адвоката. Тобто, зафіксували на папері все те, що було насправді. Спочатку, звісно, адвокат усе заперечував. Але батьки клієнта переконали його визнати письмово свою помилку в стратегії захисту. Ми, в свою чергу, пообіцяли адвокату, що не будемо скаржитись на нього до дисциплінарних органів за таку безальтернативну позицію по справі клієнта.
  • Розмістили у відкритому доступі (на веб-ресурсі) публічні вибачення обвинуваченого перед потерпілою стороною. Там зазначалось, що йому прикро, він розкаюється і розуміє, що він зробив неправильно (що повністю відповідало дійсності). Оскільки обвинувачений на той час вже знаходився у СІЗО, дати особисте вибачення він вже не міг.
  • Діючи як медіатори, ми організували зустріч між батьками обвинуваченого, потерпілою та її батьками. У рамках медіації на цій зустрічі було вирішено претензії і заспокоєно потерпілих, які були схвильовані невизнанням вини мого, тепер уже, друга.

Під час медіації ми пояснили, чим це зумовлено, і надали письмові докази попереднього адвоката. Батьки обвинуваченого сказали, що були готові надати будь-яку допомогу, але не розуміли, як це правильно зробити, адже захисник цього не пояснив. Врешті, ми примирили обидві сторони.

Батьки обвинуваченого відшкодували близько 10 тисяч гривень моральної та 50 тисяч матеріальної компенсації. Після цього вони отримали письмову розписку про те, що обвинувачений повністю компенсував завдану шкоду, і потерпіла не має претензій до нього. Апеляційному суду вона надала пояснення, що її ввели в оману щодо можливості заявлення цих доказів і відомостей до суду першої інстанції, тому вони не були надані своєчасно.

Це все відображало фактичний стан речей, усвідомлення вини обвинуваченим, його готовність до діалогу та дійсну волю учасників справи. На засіданні апеляційного суду ми надали додаткові документи, що сприяли винесенню рішення на нашу користь. Це довідка про вагітність дружини обвинуваченого, відомості про похилий вік і стан здоров’я його батьків, а також про необхідність їхнього утримання сином.

Результат

Враховуючи зібрані матеріали, ми просили суд визначити міру покарання, не пов’язану з реальним позбавленням волі. Тож до нашого клієнта було застосовано умовну форму покарання і надано випробувальний термін – 1 рік. Протягом цього часу обвинувачений, перебуваючи на свободі, мав кожного місяця відвідувати установу за місцем своєї реєстрації.

Того дня в апеляційному суді ми з клієнтом отримали не лише гарний вирок, скаргу на який вже ніхто не подавав, а й міцні дружні стосунки, які тривають досі.

2020-10-15T12:13:33+03:00
Call Now Button